Короткий словник сучасної моделі публікації
Каміль Слівовскі

Видавничий бізнес, однаково книжковий і пресовий, не може обійтися без перетворень, до яких змушують технологічні і соціальні зміни нашого часу [1.]. Можна довго говорити про революцію, яка привела нас до місця, в якому знаходиться сучасна цивілізація, суспільство поглинуте мережею та економіка, яка опирається на інформації та інноваціях. В цьому стрибку кінця ХХ і початку ХХІ століття величезну роль відіграє збільшення самостійності можливостей людей у створенні контенту – творча та інтелектуальна еліти більше не є основними мовниками чи зразком в комунікації.

З прогнозів минулого століття тим найбільшим загрозам для культури, на щастя, не судилося збутися: кіно не вбило театру, телебачення не вбило кіно, а Інтернет – книги. Однак, не обійшлося без жертв. Традиційна преса і телебачення не встигли зрозуміти мінливих і диверсифікаційних вимог своїх клієнтів.

Просумент (від: професійний споживач) чи Про-ам (професійний аматор) є ключовими словами для сучасного ринку не лише книг, музики та журналістики. Вони мають на увазі споживача, який завдяки своїм навичкам, досвіду або просто легкому доступу до знань стає автором, активним, свідомим споживачем і співучасником виробництва оточуючих його «речей». Наприклад, завдяки дедалі дешевшій вартості фото-обладнання та курсам фотографії організованих іншими досвідченими фотографами, колишній любитель може досягти професійних результатів.

Хоча здавалося б, що кожен аматор з відповідною часткою таланту або практики може стати професіоналом, а дипломи вишів вже давно не є головним показником можливостей, але професіоналам зі стажем таки нелегко змиритися з масштабами такого явища. Масовий і легкий доступ до інструментів і знання, які разом спрощують процес створення і поширення як змісту так і продуктів досі створюваних лише у професійних установах стало звичайною справою як хліб. Як це впливає на ринок, на творчий процес, якість і характер сучасної культури? Контент створюється майже кожної миті і на кожному кроці в Інтернеті. Маючи такі платформи як Facebook або просто інтернет-форум, користувачі заповнюють їх змістом. Вірш, написаний за допомогою статусів в ICQ надалі є віршем, але контекст, в якому він існує, дуже відрізняється від того, який він має у надрукованому вигляді у збірці поезій, що пізніше лежить на полиці в книжковому магазині.

Гіпертекст – нелінійна і непослідовна організація даних, спосіб подання тексту з розбиттям його на фрагменти в різний спосіб поєднаних поміж собою посиланнями (так званими лінками). Цей термін був створений в 1965 році Тедом Нельсоном як визначення гіпермедій текстового характеру. У літературі ідея гіпертексту розвивалася одночасно із популяризацією комп'ютерів та можливостями Інтернет-мереж. Хоча гіпертекстова література не була масово прийнята, зате чудово передбачила те як сьогодні виглядає модель читання та писання в Інтернеті, де вставляння посилання і клікання на нього стало дією набагато більш природною, ніж читання кожного тексту від початку до кінця.

Поширення інструментів і знань, про які була щойно мова, робить революцію в теперішніх ЗМІ в шкалі близькій до винаходу Гутенберга. На відміну від тих часів, нам не потрібно човнів, щоб дійти по інформацію до Північної Америки. Нам не потрібно навіть її відкривати. Вистачить того, що вишлемо е-повідомлення або просто опублікуємо щось на сторінці, доступ до якої буде мати кожен з будь-якого місця на Землі. Так працює Інтернет. Наскільки його автори не могли очікувати активного використовування мережі, то вже ніхто (і звичайно не фірми, які комерціоналізували зв'язок в Інтернеті) не міг передбачити, який великий простір віддали до тієї пори пасивній аудиторії.

Про нові засоби масової інформації такі як Інтернет говориться, що на відміну від наприклад телебачення, вони є двосторонні, дозволяють на миттєву відповідь, вираження думки, залишання коментарів або знаходження сотень інших сторінок тематично схожих. Йдучи далі, наші коментарі, думки або виступи можуть зустрітися зі зворотними реакціями – можна сказати, що Інтернет як медіа ніколи не спить і не може бути вимкнений з контакту. Така модель дає висловитись набагато більшій кількості людей, руйнує існуючу модель «зверху-вниз» селекції авторів і речників громадської думки. Автором цікавого повідомлення, фільму або мистецького твору може бути кожен, хто має доступ до Інтернету. Для успіху, звичайно як і раніше, необхідною є «аудиторія», одержувачі, які захочуть не лише побачити, а й порекомендувати і передати далі наше повідомлення. Але ці вже мають не тільки в тисячі разів більший вибір ніж може запропонувати будь-який пакет кабельного телебачення, але й можуть також, якщо тільки захочуть, спілкуватися з автором, дискутувати, оцінювати і створювати свої власні версії повідомлення. Ніхто не може їм цього заборонити, також ніхто не може передбачити, якою буде подальша доля цього повідомлення. Відтак автори та аудиторія мереж створюють систему постійно відкриту для змін, вельми різноманітну та демократичну. Для учасників цього процесу не буде чимось незвичайним назватися співтворцями власних медій.

Самвидав – явище публікації власними зусиллями автора. Представляє невеликий відсоток ринку, але дуже швидко збільшує свою частку дякуючи таким технологіям як ксерокопіювання, настільні видавничі системи, друк на вимогу і електронні книги. Слід зазначити, що до самвидаву поки що не включаються набагато ширші авторські явища, як блоги чи публікації на власних веб-сторінках. Ця модель дозволяє не тільки зберегти автором повних авторських прав і мати повний контроль над накладом і формою видання, але дає шанс на видання друкованою або електронною версією робіт, які з різних причин не видали б професійні видавці.

Це приводить нас до проблематики ніші, тобто частини ринку, до сих пір далеко поза межами зору зацікавлених головних видавців та учасників ринкового процесу. З їхнього боку, завжди найбільш економічно вигідним було спрощення інформації для середньостатистичних смаків і потреб клієнтів. Це знижувало витрати виробництва і дозволяло масово продавати замовлення або продукти. Технології власного виробництва медій досить швидко, проте показали, що близько ніш є можлива побудова спільнот зацікавлених інформацією, яка нехтується масовими ЗМІ.

Довгий хвіст – це правило каже, що наявність дуже великого асортименту може призвести до створення доходів на нішевих позиціях, попит на які є більшим або дорівнює найпопулярнішим товарам масового збуту. Це суперечить принципу Парето, згідно з яким компанії отримують близько 80 відсотків доходів від продажу тільки 20 відсотків свого асортименту. Цей принцип під тією ж назвою був описаний в книзі Кріса Андерсона, який був проілюстрований системою віддаленого відео-прокату Netflix в Штатах, де величезна частина руху не є бестселерами, але переважно нішові фільми, що рідко позичаються. Одним із найбільш поширених прикладів того, як на практиці виглядає довгий хвіст, є найбільший інтернет-магазин Amazon.com.

І як це стосується нових моделей публікації і поширення «змісту»? Всупереч тому, що казали економісти протягом багатьох років про вільний ринок, на якому найсильніший витісняє слабших, однак на ньому все таки ще є місце для набагато більшої різноманітності продуктів та змісту. Від новин написаних найбільш високооплачуваними журналістами воліємо свідчення очевидців опубліковані в соціальних мережах. Замість рецензій відповідний сервіс може «вирахувати» які книги нам найбільше сподобаються, на основі знань про наші попередні книги і смаки інших читачів. Незважаючи на це все, великим видавцям важко залучити клієнтів і як раніше стверджувати, що їхня пропозиція є найкращою. До цих пір, можливо така й була, в основному через відсутність конкуренції...

User-generated content (UGC; з англ. зміст створений користувачем) це зміст, що створюється та передається користувачами, на відміну від змісту, створюваного професійними авторами та виробниками в їх професійній діяльності. UGC охоплює різні типи контенту і медій. Це пов'язано з широким використанням технологій для виробництва та поширення медіа-контенту при дуже низькій або нульовій вартості, причому це зміст, за який не доведеться платити авторам. UGC також відіграє все більш важливу роль у професійних та соціальних медіа, надаючи інформацію більш актуальну та набагато іншу від засобів масової інформації.

За кілька днів до написання цього тексту найбільший книжковий магазин у світі та інтернет-магазин Amazon.com оголосив, що продаж е-книг перевищив кількість проданих паперових книжок. Якщо ця стаття була б записом у блозі, опублікована на основі вільної ліцензії, вона могла б бути не лише негайно прокоментована читачами, але й скопійована і після оновлення даних та додавання декількох нових фраз, наприклад про самвидав – правомірно опублікована на іншому блозі. Якщо стаття опублікована в Інтернеті отримала б кілька конкретних тегів, таких як ГІПЕРТЕКСТ, читачі які підписалися на цей тег змогли б побачити його в списку інших статей на цю тему в агрегаторі інформації і можливо, прочитали б тільки частину яка їх цікавить, зовсім не знаючи навіщо була написана решта тексту. Можливо, контекстна реклама поруч зі статтею в блозі скеровувала б до цифрової друкарні, яка може надрукувати весь блог як традиційну книгу для тих, хто любить папір і шелест сторінок, а сам автор отримав би з цього відсоток. Може бути, що натиснувши на перше посилання в тексті на відео на YouTube, ніхто б не дочитав цей текст до кінця. Можливо, це власне оповіщення про те, як скоро буде виглядати світ друкованого слова.

Приписи:

[1.] Спочатку рекомендую знайти в мережі фільму The Future of Publishing by DK знятого американським відділеням видавництва Penguin Books (адреса в YouTube).