Хто такий фоторедактор?

Фоторедактор – це нове поняття, яке з’явилося у пресі у першій половині 90-х років. Раніше існував фотосервісант. Начебто вони подібні, але різниця між цими двома функціями колосальна. Фотосервісант у редакціях і фотоагентствах – це була особа, яка займалася пошуком фотографій на задану тему. Тему замовляла редакція або агентство. Фотосервісант отримував детальну інструкцію які фото повинен шукати і навіть точно не знав до якої статті або тексту. Фотосервісант був ближчим до архівіста, ніж до фоторедактора у сучасному розумінні цієї професії.

Поява в редакціях чи агенціях фоторедактора відбувалося дуже природньо. Вільна преса, вільні мас-медіа не вимагали слухняних виконавців, а тільки людей, які творчо виконували свою роботу. Власне творчий аспект є надзвичайно важливим у роботі фоторедактора.

Фоторедактор – це особа, яка редагує фотографію. Поняття редагує в цьому контексті має два значення. Редагує, тобто простіше, вибирає з фотографічного матеріалу найкращі фотографії, часто кадрує їх. Працює над фотографією і це не має нічого спільного з програмою Photoshop, яка є технічним покращувачем, але сама фотографії не створює. Редагує, також означає, що «оснащує» вибрану фотографію словами, створює до неї підписи, які відповідають на 5 простих питань – Коли? Де? Хто? Що?Чому? Це найчастіша роль фоторедактора в агентстві. Редагує, означає також, що розміщує фотографії в контексті тексту не тільки для його ілюстрації. Це найпростіша форма fotoediting. Складніша форма – це відхід від чистої ілюстрації тексту з метою розміщення в ньому фотографії, яка коментує зміст того, що показано на фотографії. Це вища форма і тут необхідна інтелігентна поведінка фоторедактора, який дбає про вимову фотографії і тексту. Вони повинні бути адекватними. Адже можна легко змінити вимову фотографії, розміщуючи її в іншому контексті, ніж на це вказує задум фотографа, з яким було зроблено фото. Порушення цієї адекватності може стати причиною конфлікту між фотографом і фоторедактором. Проте це не означає, що не слід шукати різних способів використання цієї ж фотографії. Майже кожна фотографія може функціонувати у багатьох контекстах. І чим їх більше, тим фотографія є більш вартісною і краще запам’ятовується, так як «Час Апокаліпси» Кріса Нєденталя – фотографія, яка стала іконою з багатьма значеннями і змістом.

В яких галузях діє фоторедактор?

Вистачить відкрити будь-яку газету або журнал і подивитися на редакційні дані, щоб знайти посаду фоторедактора у відділі фото. Але це не єдині галузі, де можна побачити роботу фоторедактора. Він також всюдисущий в фотоагентствах або фотографічних стоках. І не тільки. Фоторедактора можемо також знайти у видавництвах і рекламних агентствах. Однак тут його роль інша, часто прихована за назвою редактор ілюстрації – у випадку видавництв, або researcher у випадку рекламних агентств. Чудові поля для використання вмінь фоторедактора постійно створюють електронні мас-медіа, які розвиваються. Інтернет – це майже копальна можливостей для цієї професії. Також ринок  виставкової чи колекціонерської фотографії, який блискавично розвивається, стає причетним до нового погляду на особу вже не фоторедактора, а куратора виставок, чи імпресаріо, який займається королевою серед фотографій – художньою фотографією. У підніжжя цих всіх професій лежить просте фоторедакторське збереження, яке на практиці приводить до однієї правди – або маєш око до фотографії, або ні.

Фоторедактор в агенції має найближчий і безпосередній контакт з фотографом, а точніше з фоторепортером. Це він висилає фотографа на т.зв. тему, це він остаточно вирішує після узгодження з фотографом, які фотографії  «ввійдуть» до сервісу. Звичайно, що це ідеальний стан, але найважливіше для фоторедактора вибороти собі відповідну професійну позицію, щоб таке співвідношення було збережене. Фотограф і фоторедактор – це партнери, а не вороги. Робота в агентстві вимагає швидкості, миттєвого рефлексу. Тут має значення час, який часто вираховується в хвилинах. Фотографії мають якнайшвидше потрапити в руки рецепієнтів, котрими є щоденні газети. Конкуренція велика, оскільки на самому ринку діє кільканадцять національних і закордонних фотографічних агентств, а фотографія – це також товар. У такому ж поспіху працює фоторедактор в газеті. Його роль – це здобуття якнайкращого матеріалу для газети – щоб вона могла конкурувати з іншими газетами за читача, а що за цим йдеться про гроші з продажу якнайбільшого тиражу. Фоторедактор в газеті має до диспозиції фотографічні сервіси державних і закордонних агентств, а також малий чи більший колектив власних фоторепортерів. Більші організації намагаються творити свій власний державний сервіс. Кожна газета має також свій власний архів, який дозволяє фоторедактору розширити можливості тримання необхідного ілюстраційного матеріалу. У журналах працюється спокійніше. Тут є більше часу, але рівень вимог і умінь значно підвищується. Чисто інформаційна роль фотографії в газетах тут має небагато можливостей використання. Важливе власне нагромадження змісту в фотографії і її емоційність. Читач не хотітиме переглядати і читати в журналі те, що прочитав у газетах і побачив на телебаченні. Тут починаються справжні можливості для фоторедактора, який працює не тільки з фотографом,але й з автором  тексту. Автор тексту вимагає, щоб підготовлена до тексту фотографія «підбивала» в певному сенсі його зміст. Часто фотографія буває зачином тексту. У журналі важливою стає обкладинка, яка повинна бути рекламою, оголошенням "cover story", тобто найістотнішого публіцистичного матеріалу з обкладинки. Фотографія з обкладинки – це найважливіша фотографія у журналі.  Це вона притягує погляд, змушує до коментарів, спонукає зазирнути до середини. На жаль, на ринку преси є небагато обкладинок, які опираються на одній фотографії. Зараз поширена практика – це фотомонтаж або фотографії, які виконуються на спеціальне замовлення, яке має більше спільного з рекламною фотографією, аніж з фотографією для преси. Шкода, що так діється. Також шкода, що так мало в пресі «расового» фоторепортажу. Його заступили фотографічні добірки, які своїм змістом більше інформують, ніж промовляють.

Фоторедактор у видавництвах – це порівняно нова функція. У більшості видавництв, особливо тих, які мають дидактичний характер, далі функціонує фотосервісант, який шукає у різних джерелах визначені фотографії, які ілюструють текст. Однак це від нього залежить, чи буде послуговуватися доброю, або поганою фотографіє. У серйозних альбомних видавництвах з’являється фоторедактор в ролі редактора ілюстрацій. Часто це саме він є також автором альбому. Стає поєднуючою ланкою між фотографом і проектантом альбому. Надає найкращий матеріал з фотографій одного або кількох фотографів, але також дбає, щоб фотографії були використані відповідно і без порушення авторських прав. Фоторедактор в рекламних агентствах має менше значення. Скоріше здійснює підготовку матеріалу, який потім служить для створення реалізації фотографічних сесій. Його роль – це скоріше роль researchera. У світі реклами найважливішим є copywriter і художній директор.

Чи фоторедактор потрібен фотографу?

Багато з тих, хто працює на фотографічному ринку, в тому числі багато фотографів напевно хотіли б це запитати. Однак навіть найбільші противники цієї професії швидко переконуються наскільки їм потрібна така особа, яка передусім не є конкурентом, а специфічним зв’язковим між фотографом і агентством, редакцією чи видавцем. Це одна роль фоторедактора. Він є також специфічним зв'язковим фотографа з читачем або клієнтом. Головна риса фоторедактора в цих ситуаціях – це те, що зберігає дистанцію до теми, яку реалізує фотограф і може завдяки цьому вибрати найкращі фотографії. Власне відсутність дистанції у фотографа часто стає причиною того, що він не може вибрати найкращий спосіб серед своїх фотографій. Часто буває так, що найкращі фотографії є в його голові, а не в фотоапараті. Фотограф також не знає до кінця потреб ведучого редактора чи видавця. Тут власне є місце для фоторедактора, який з одного боку повинен співпрацювати з фотографом при пошуках тем і виборі фотографій, а з іншого боку боронити його інтереси у видавця. Фоторедактор є також першим, хто побачить фотографію, яку зробив фотограф. Відповідно оцінює її як професіонал, але важливо, щоб він відчув себе в шкірі читача газет і журналів, які мають якість очікування. В кінці кінців вирішує, які фотографії найбільше віддають істоту події, показуючи її і разом з тим коментуючи. Можна сказати, що фотограф і фоторедактор повинні йти пліч-о-пліч по меандрах ринку преси і видавництва, оскільки нерозривно пов’язані один з одним. Таким провідником для артиста фотографа  є куратор виставок або імпресаріо. Ця остання функція не є широко знана, оскільки серед фотографів панує загальна думка, що вони є як чудовими артистами, так і власними менеджерами. Немає більш помилкової думки. Вистачить подивитися на професійний високорозвинений західний ринок фотографії, щоб зрозуміти, що виробник виробляє, художник творить, а хтось інший займається промоцією і продажем товарів, якими є фотографії. Вистачить попросити фотографа підготувати власне портфоліо, щоб він міг переконатися як небагато знає про власну промоцію. Звичайно, багато фотографів професійно вміє вибирати фотографії інших, однак гірше з вибором своїх власних. У медіах, з високою культурою фотографії часто фоторедакторами бувають досвідчені фоторепортери, які прекрасно знають специфіку роботи фоторепортера чи фотографа. Багато бачили і в багатьох подіях брали участь. При цьому мають чималий фотографічний доробок і звідси на відстані можуть подивитися  на роботу своїх молодших колег. Вони є свого роду тренерами молодих кадрів і тому варто використати їх допомогу.

Специфіка роботи фоторедактора

У жодному навчальному закладі немає такого напрямку як фоторедагування. Кожного року ринок преси, художній і видавничий ринок поповнює кількасот молодих фотографів після різного типу курсах, ліценціатах або магістерських рівнях. У більшості цих шкіл це фотографи вчать майбутніх фотографів. Передусім вчать техніки, а не мистецтва. Рідко там з’являються спеціалісти з історії мистецтва, авторського права, філософії або історії фотографії.

Найбільше до цього покликані навчальні заклади, які мають відділи або факультети журналістики, загалом не вчать майбутніх фоторепортерів чи фоторедакторів. Так є можливо тому, що ринок фотографії є ринком, на якому панують права виробників фотографічної техніки, а не ринку мистецтва. Надалі також популярними є погляди, що фоторепортер є гіршим колегою журналіста, який пише, а художня фотографія не має відповідної позиції серед галузей мистецтва.

Звідки в такому разі має з’явитися на такому ринку професійний фоторедактор? У більшості випадків фоторедакторами є випадкові особи. Вистачить, що колись мали справу з фотоапаратом і це вже дає їм право стати фоторедакторами. А фоторедактор, який працює в пресі, це передусім расовий журналіст, який жваво реагує на те, що діється. Шукає теми. Шукає найкращі форми показу того, що є більше публіцистичним, ніж подієвим. Це хтось, хто зможе вислати фотографа на відповідну тему, щоб в якнайкращий спосіб зілюструвати те, що журналіст напише. Часом не треба слів, аби найповніше поінформувати читача про подію. Вистачить фотографія, бо вона часом означає більше, ніж тисячі слів.

Фоторедактор – це також хтось, хто повинен мати поняття передусім про історію фотографії, повинен знати доробок відомих фотографів, а не обов’язково мати широкі знання про обладнання. Особливості об'єктивів і кількість пікселів на матриці залишаємо фотографам. Фоторедактор повинен бути провідником з історії мистецтва, етики і загальної інформації про світ. Успішний фоторедактор – це такий спеціаліст, який може захопити фотографа, вибрати його найкращі фотографії і вчити його принаймні кілька разів у різних контекстах. Резервом роботи фоторедактора є не тільки постійні фотосервіси і щодення робота фоторепортетів чи фотографів. Джерелом отримання фотографій для них можуть бути також фотоархіви як державні, так і закордонні.

Великим плюсом є знання іноземних мов. Треба також відмінно знати фотографічний ринок преси і видавництва. Треба пізнати архіви інших фотографів, бо не відомо коли якісь фотографії можуть стати потрібні. У роботі фоторепортера найважливіше те, щоб день за днем він творив свій власний фотоархів. Його треба кожного дня поповнювати фотографіями, з газет і журналів, архівів, альбомів, виставок. Це архів має особливий характер, бо кожну фотографію має супроводжувати її змістовна оцінка, її контекст, і також інші ілюстраційні асоціації, ніж ті, в яких вона з’явилася. Як створити такий архів? У  паперовій формі, електронній. Найчастіше він знаходиться у голові фоторедактора.

Фоторедактор – це «охоронець» етики і авторського права

Фоторедактор – це не тільки менше або більше досконалий майстер, часом артист. З цією професією пов’язується серйозна місія: інформування людей про те, що погано, а що добре, що гарне і бридке, про те, що слід, а чого не слід робити, засуджувати або писати. Інформуючи читача, ми маємо обов'язок переказати йому також виважену і об'єктивну оцінку. Можна відмовитися від слів, але від фотографії... Один раз погано використана фотографія, в поганому контексті може викликати велику невідворотну кривду. Цього не вдасться витерти. Оскільки найчастіше маємо справу з особистим іміджем, який захищає закон. Це людина, її обличчя, події, в яких бере участь; місця, в яких з'являється; люди, з якими розмовляв є темою всіх фотографій – навіть таких, які мають концепційний характер, в яких людський контекст повинен бути, щоб було зрозуміло. Порушення принципів етики, яка розуміється як простий принцип – не роби комусь того, що тобі не миле – призводить навіть до найбільш контроверсійних громадську думку медійних подій, якою було обговорення іміджу журналіста Вальдемара Мілевіча одразу після його смерті в Іраку.

Використання визначеної фотографії у контексті якоїсь події несе з собою менше загроз, ніж в публіцистичному контексті. Тут роль фотографії з інформаційної замінюється на коментуючу, оцінюючу... У добі цензури використання як інформаційної, так і публіцистичної було надзвичайно стресуюче в напрямку показування тільки добрих сторін, а  не  об’єктивної правди. Зараз вільне мас-медіа сприяють надмірному використанню начебто в інший бік. Чим більше насильства, зла, чим жорстокіша фотографія, тим краще,бо газета продасться. У цьому беруть участь також редактори, які допускають до публікації такі фотографії, а навіть вимагають від фоторепортера  т. зв. «гострі фотографії». Вважаю, що роль фоторедактора у формуванні гуманітарного ринку ЗМІ не можна переоцінити. Фоторедактор повинен бути «охоронцем» того, що етичне і просто людське.