Редагування регіональної преси – це важка робота, але яке це задоволення!

Робота в регіональних і місцевих ЗМІ трохи нагадує працю для шкільних газет. Люди, про яких пишеш, пізніше зустрічаєш кожного дня і загалом це складні зустрічі. Позитивні герої можуть замучити своєю вдячністю. Негативні палають бажанням помститися. Нейтральні зазвичай мають претензії, що занадто мало про них написано. Однак завжди треба так писати, щоб всім трьом групам могти спокійно подивитися в очі. В основному з цим немає проблем, за умови, що пишемо правду.

Прозоро і гостинно

В редакції «Остроленського Тижневика» немає реєстрації, охоронців, піротехнічних воріт і обладнання для перевірки багажу. В мої часи було навіть так, що через пришкільний фасад редакційного будинку вдалося з вулиці почути, що діється всередині. Це був такий невербальний комунікат для мешканців – ми працюємо для вас, не замикаємося, не уникаємо контакту. Кожен може до нас ввійти, поділитися новинами, порозмовляти, сказати, що йому подобається в газеті, а що погано. Запрошуємо.

Відкритість і прозорість місцевої редакції не мала нічого спільного із маркетинговими штучками. Це було насправді. Місцева газета, якщо має бути цікава, викликати довіру, повинна мати постійний, близький контакт з читачами. Вслуховуватися в їх скарги, думки і похвали. Якщо знаємо чим живуть наші читачі, можемо бути в міру впевнені, що на сторінках відображено справжнє життя регіону, а не справи, вигадані в редакційних коридорах чи у місцях для паління тютюну.

Локальна редакція, яку знаю і яку також створював, це місце говірке, багатолюдне і, що тут приховувати, слабко сприяє зосередженню. Дзвонять телефони, приходять зацікавлені особи з просьбою допомогти, прибігають зі скандалами незадоволені з публікації, часом приходить екскурсія зі школи. Як в таких умовах писати тексти? Редагувати газету? Не вдасться! Треба було забирати роботу додому, або працювати в редакції вночі. Зрештою вночі також приходять зацікавлені особи  - в основному найцінніші інформатори, які дуже дбають про те, щоб хтось не пропустив як вони входять до редакції. Середньо раз на тиждень ніч заставала людину на роботі.

Сенсація як перець

У контакт з читачами варто інвестувати не тільки час і зусилля, а також гроші. Безплатна телефонна лінія 0-800... безкоштовна для тих, хто телефонує, але кошти всіх з’єднань оплачує редакція. Однак цінність інформації, отриманої цим шляхом, є безцінною.

Читачі почувають себе доціненими і шанованими, коли їх газета тримає такий канал комунікації і на 90 % дзвонять з важливою інформацією і думками. Решта 10 % - це робота тих, хто розповідає анекдоти і справи, про які раніше редакція довідалася з інших джерел. Протягом 7 років я не мав випадку, коли з допомогою безкоштовної телефонної лінії хтось пробував цинічно ввести нас в оману.

Лінію також можна використати для редакційних чергувань – міський голова, президент, депутат, голова облдержадміністрації, податківець, юрист у визначений день о визначеній годині до диспозиції читачів. Тоді завжди телефон розривається аж до почервоніння, а представник влади або спеціаліст з різних галузей, який чергує виходять з таких чергувань дослівно випомповані. Пізніше записані розмови після чергувань дуже охоче читаються. Але це не єдина користь. Справи, з якими люди дзвонять до тих, хто чергує, це чудова копальня тем. Виставлених на тарілці, готових до того, щоб ними зайнялися журналісти.

Те, що люди хочуть через телефон покритикувати міського голову чи депутата, це справа природня і така, яку можна передбачити. Найбільший хіт серед тих, хто дзвонить виявилося чергування... ворожки. Бідна жінка чотири години практично не відкривала телефону від вуха, а телефон дзвонив ще довго після закінчення чергування. Зізнаюся, що спочатку мене це засмучувало, бо як журналіст я хотів мати почуття, що моя газета серйозна, яка виражає громадську думку і так її сприймають читачі. В кінці до мене дійшла свідомість того, що трошки магії, божевілля і сенсації в локальній газеті необхідні. Важливо тільки, щоб були у відповідній пропорції. Такого типу речі є в газеті як приправи в їжі. Без приправ іжа не смачна, однак самими приправами людина теж не заспокоїть голод.

 Не дивуйся – зміни роботу

Якщо працюєш журналістом, який виходить з редакції на збір матеріалу, треба пильнувати себе, аби не потрапити в рутину. Тут не діється велика політика. Афери і сенсації – це рідкість, бо вони частіше бувають аферками і сенсаційками. Пишеться про досить приземлені, життєві проблеми звичайних людей. Треба це робити добре і цікаво. І невпинно дивуватися тому, що діється в світі. Журналіст, який перестає дивуватися, перестає бути журналістом. Найбільша небезпека – це перехід до порядку денного над справами, які не повинні бути на порядку денному.

Увага для молодого репортера: перший сигнал, який може бути тривожним, це тоді, коли починаєш говорити «Але це ж нормально». Ями на дорозі? Але ж вони всюди. Фірма не заплатила працівникам зарплату? Але ж таке дуже часто трапляється. Співвласники будинків погрожують собі тротуарами і привласнюють спільну територію? В кінці кінців так діється у всіх містах, яка проблема? Якщо так бачиш світ, то краще пошукай собі іншу професію, ніж журналістика.

Хтось, хто постійно дивується світу, зазвичай задає багато питань, всім цікавиться – і це одна з найважливіших рис характеру успішного журналіста. Коли постійно питаєш «А чому», часто навіть прозаічні історії виявляються великими справами, а на додаток такими, які матимуть наслідки.

Справа дівчини, яка несправедливо було засуджена за крадіжку солодощів у супермаркеті видавалася невеликою – помилки ж всі можуть зробити. Можна було просто поінформувати, що сталося щось таке, що керівник магазину вибачився, а поліція закрила справу. В принципі про що тут писати, якщо справа залагоджена? А проте межуюча з нав’язливістю журналістська цікавість і послідовне випитування про деталі довели до розкриття, що охорона магазину перевищила свої повноваження. Справа закінчилася в суді. Згідно з вироком, агентство охорони було змушене публічно визнати свої перевищення обов’язків і попросити вибачення в оголошенні, надрукованому в пресі. Незабаром після цього магазин відмовився від послуг цього агентства.

Рушійна сила друку

Бувають також публікації, які змінюють перебіг місцевої історії, хоч потрапляють на сторінки, назвімо це делікатно, без перебільшених журналістсько-редакційних зусиль.  

Одного літа настав такий важкий сезон, що не було просто що писати на сторінках газети. Не діялося абсолютно нічого! Навіть з поліцейської хроніки віяло нудьгою. А перед самим закриттям номера під час незобов’язливої розмови важливий місцевий прокурор запитав, чи ми б не опублікували оголошення про розшук. З розмови вдалося вичути, що пошукові служби не особливо вірять в результативність надрукованих оголошень в пресі, тому і прокурор не особливо наполягав. Оголошення було опубліковане. Виявилося, що злочинець, якого шукали, коли побачив своє обличчя на сторінках, через дві години після того як газета була доставлена до кіосків, з'явився в поліції.  Після кількох місяців я довідався, що поліціантам вдалося його переконати розповісти про спільників. При цьому отримав статус коронного свідка. Таким чином вдалося розбити організовану злочинну групу, яка понад десять років лякала мешканів дооколишніх міст. 

Історія з оголошенням про пошуки показує, наскільки результати публікації можуть відрізнятися від редакційних намірів. Тому така важлива редакційна робота з текстами, читання їх багатьома редакторськими парами очей і постійне запитування чи з приводу публікації хтось невинний не буде скривджений. Банальний приклад – ще як початкуючому журналісту, як елемент статті була потрібна розмова з нічним охоронцем. Вже пишучи текст, я вирішив віддати атмосферу такої зустрічі словами: «очі охоронця, крім того, що закривавлені, виражали здивування» - пішло до друку. Скільки потім той чоловік пояснював у формі пояснювальних записок на вимогу керівників різного рівня чому мав закривавлені очі на роботі, але це тільки він найкраще знає. Потім ще через кілька місяців бував несподівано підданий на роботі перевірці, чи нічого не пив. Я тільки хотів описати прояви його сонності.

Службові сумніви і передбачення

Щоб передбачити наслідки публікації, треба пізнати наміри інформаторів. Інформатором є кожен, хто має контакт з редакцією. Якщо наприклад директор музею запрошує на відкриття виставки, то відомо, що це виникає з його службових обов’язків, а розміщення інформації на сторінках нікого не здивує. Якщо однак до редакції приходить хтось з файлом впорядкованих документів, які мають підтвердити, що в даній організації чи фірмі створилася банда білих комірців, то вже треба бути дуже обережним. Люди часто переказують ЗМІ інформацію про різні аномалії тільки тому, що хочуть комусь зашкодити. Це прикро, але це правда. Це однак не означає, що не слід використовувати послуги  таких інформаторів. Треба! В таких ситуаціях журналістська цікавість і критицизм треба зміцнити в чотири рази. Часом виявляється, що інформатор має більше на сумлінні, ніж ті, кому вирішив зашкодити. 

Інформування про афери і аномалії, а також писання про злочинність в умовах локальних засобів масової інформації значно складніше, ніж в загальнопольських газетах. І не тому, що за дверима редакції немає охоронця. У малих містах є різні середовища, які буває обростають патологіями,але є дуже герметичними. Приватні контакти різних впливових людей йдуть в поперек до політичних поділів, а родинні зв’язки – зі службовим поділом, приватна дружба і приязність породжують зобов'язання виконувати собі взаємні послуги. Місцевий журналіст має бути надзвичайно стійким на різноманітні спроби умовляння і так звані приводи, які не можна не врахувати, щоб занадто не цікавитися певною темою. У остроленцькому районі місцева газета має в своєму домі кожна друга родина. Щоденно загальнодержавні газети читає небагато читачів. З іншого боку стійкість на спроби впливу, аби зупинити публікації є дуже важливою справою для журналіста і для газети, в якій працює. Достовірність і позиції на ринку будуються роками. Їх можна згубити в будь-якому номері.

Журналістам вірять, політикам не обов’язково

Достовірність газети і її позиції на ринку будуються не тільки друком. Надзвичайно важлива діяльність поза шпальтами газети, починаючи від банальних медіальних патронатів над різноманітними подіями, а закінчуючи на власних заходах, які виростають до рангу найважливіших подій в околиці. Приклади – довго перераховувати. Найбільше мені запам’ятався випадок, коли перед виборами у 2004 році я проводив дебати кандидатів на посаду міського голови – дебати з участю громадськості. У 54-тисячній Остроленці до найбільшого залу прийшло майже півтора тисячі осіб, тоді коли на зустрічах, організованих виборчим комітетом явка не перевищувала сотні. Після двогодинного поєдинку, який глядачі слухали затамувавши подих, підійшов молодий чоловік, якого я раніше не знав. Подякував за організацію дискусії. Я його запитав чому  він прийшов, бо молодь не цікавиться політикою, особливо на місцевому рівні. Відповів, що навпаки тільки хтось повинен пояснювати про що йдеться і пильнувати, щоб ці чоловіки в костюмах не обманювали.

І звичайно, місцева преса повинна пояснювати людям реальність і захищати від фальшувань. Коли я піду на пенсію, то ЗМІ будуть керувати сьогодніші випускники старших класів. Розраховую на те, що коли  сяду в кріслі і розкладу перед собою можливо вже не друковану газету, а електронну інтерактивну плахту, то далі буду мати відчуття, що люди, відповідальні за цю плахту, захищають мене від всюдисущої брехні.