Перед Вами  виклик

Якщо починаємо від чогось нового і важливого, то варто усвідомити собі в яку гру ми входимо, які перед нами перспективи, які будуть наслідки наших рішень? Чому хочемо написати репортаж? Чому хочемо бути репортерами? Чому нас це так насправді цікавить? Більшість читачів вважає, що знає що саме їх цікавить і що це очевидне. Найчастіше – це неправда. Потрібна тривала, довга праця аби собі (професійно і фахово) усвідомити власні зацікавлення, галузі, відкрити своє покликання. Ви стоїте власне перед таким шансом. Якщо підійдете серйозно до цієї спроби,якщо підете віддано, якщо віддасте себе цій хвилі до кінця і дозволите себе понести. Однак спочатку треба визначити суть порозуміння, визначення, підстави наших рішень. Пропоную, (до дискусії) що репортаж – це нічого іншого як оповідання про факти, які насправді відбулися і є важливими для певної групи людей. Цього для початку вистачить.

Тема – пишемо про щось, що є важливе

Чому хочу написати репортаж? Мельхіор Ваньковіч у «Карафці для Фонтаіне» писав, що прямим стимулом репортажу є бажання піднести власні відчуття через комунікування з іншими. Маю подібні відчуття. Тож ми повинні відчувати бажання повідомити про щось, бажання розповісти про щось, що для нас самих є дуже важливим. Це переконання, що своє завдання, своя авторська точка зору починає роботу над репортажем. Чи Ви маєте таку авторську точку зору на тему своєї редакції? Тема народжується тоді, коли ЩОСЬ знаходимо – людину (репортаж про людину) – подію (репортаж про подію) – стан речей (репортаж про проблему, справу, явище, середовище). Що Ви знайшли? Який тип репортажу вибрали? Тему можна знайти і зголосити самому або може бути задана тема, нав’язана. Якщо ми хочемо бути репортерами, то мусимо бути на таку ймовірність підготовлені. Якщо ж ми маємо тему, авторське ставлення до цієї теми і ми вибрали тип репортажу, то варто пригадати собі критерії вдалої теми для репортажу:

1. Для скількох осіб ця тема важлива і що зробити аби вона стала важлива для більшої групи людей. Як ми визначаємо цю групу людей?
2. Чи ми маємо хоча б одну сцену, інформацію, а можливо тільки кількість, яка є винятковою справою, єдиною, абсолютно оригінальною. Часом для однієї сцени варто розповісти решту історії.
3. Чи ми знаємо як про це розповісти? Чи маємо задум? Тема – це одне, а спосіб розповіді про тему – це інше. Кшиштоф Конколевські вважає, що кожна історія повинна бути написана мовою, біологічно цілісною з цією історією. Розповідей про гангстерів було тисячі, але ніхто не розповів про них як про родину. Це зробив тільки Ф.Ф. Коппола у фільмі «Хрещений батько».

На тему треба мати задум

Чи Ви маєте свій задум на розповідь про Вашу редакцію? Якщо так, то вже можете зробити вибір щодо власної участі у події, які описуєте. Тут перед Вами з’являються чотири можливості – згаданий вже Кшиштоф Конколевські про це розповідає так:

1. Можете відкрити факти на підставі розповідей свідків і свідоцтв документів. Тут маємо справу з цілковитою незалежністю факту від автора.
2. Можете бути присутніми на події, наприклад як учасник бурхливої редакційної наради, на якій прийнято рішення про закриття видання і з цього зробити головну перевагу свого репортажу. Ви тут маєте роль пасивного свідка, спостерігача.
3. Можете взяти активну участь у високогірній подорожі, виконуючи роль фоторепортера групи. Це буде так зване Спостереження учасника.
4. В кінці кінців можете самі спричинити якусь подію – спровокувати тільки тому, щоб пізніше описати. Свідомо тут створюється матеріал, яким є саме життя. Американський репортер Д.Х. Гриффін з допомогою кварцової лампи та хімічних засобів змінив колів шкіри на чорний і як негр подорожував у расистських штатах США. Репортер став головним героєм свого репортажу.

Вибір типу участі залежить від Вас – залежить від ваших особистостей, характерів, темпераментів. Тут не можу нічого порадити.

Зберіть матеріали і до роботи

Якщо попередні етапи підготовки вже за нами, то приступаємо до найважливішого етапу – до етапу збирання матеріалів.Ви можете зауважити, що тут немає чого збирати, адже знаєте власну редакцію і вистачить тільки сісти і писати. Нічого більш помилкового, застерігаю Вас. Треба всіма можливими методами знайти дистанцію до того, що Ви вже знаєте. Треба подивитися на власну редакцію і на себе самих як на тему і спеціально зібрати до цієї теми матеріал, тобто провести інтерв’ю, а можливо зібрати документи і зробити фотографії. Варто також на початку визначити для себе чим є редакція? Хто Ваш герой? Редакція – це завжди якась спільнота. Яка? Репортаж – це культ деталі, конкретного, це віра, що через деталі покажемо ввесь світ, що створимо істотну метафору. Пам’ятайте, що чим ближче до деталі – тим ближче до правди. Маєте такі деталі? Одне – це фабула, а друге – це те, що Ви хочете через цю фабулу сказати. Маєте свідомість цих двох функцій тексту? Коли ствердите, що матеріал вже зібрано, то пишіть. Пишіть під впливом емоцій, пишіть так як пишеться лист до друга. Тоді пишеться швидко і найчастіше вдало. Потім відкладіть текст на 2,3 дні і прочитайте ще раз, найкраще вголос. Всі надмірні екзальтації і фальшивість вийдуть  на верх і їх можна буде закреслити. Тоді текст «малюємо пензлем». Шліфуємо, ополіскуємо. Конструкція тексту, драматургія?

Конструкція – це нічого іншого як будова, а драматургія – це напруження між елементами композиції. І ще одне на кінець. Кожні півсторінки (більш менш) повинно бути записане словосполучення: «а тут несподівано». Якщо немає «а тут несподівано», то погано, бо в житті завжди є «а тут несподівано», а репортаж – це саме життя.

Dariusz Kopestynski