«Як прокоментувати таке хамство і зверхність? Замість фехтування на словах треба було б хіба – від імені всіх пристойних людей довільної орієнтації – викликати редактора Х на поєдинок». Це тільки перший ліпший приклад типової журналістської полеміки. Мірою професійного успіху у мас-медіа стало вміння знаходити у гроні конкурентів ворога і перешкоджати йому.

Часом говорять про шляхетне або нездорове суперництво. Жодне з цих визначень однак не є відповідним щодо польської журналістики. Те, що в ньому зараз діється треба було б назвати тотальною війною. 

Дискусія або різня?

«Маю таке враження, що часто польські публіцисти очікують від своїх колег однодумності. Кожен, хто вважає інакше, – стає ворогом, якого треба висміяти і  виключити. Замість дискусії маємо різню», - стверджує у щомісячнику "Press" Давід МакКваід, шеф варшавського офісу агентства Dow Jones Newswires. «Майже кожного дня півколонки присвячується боротьбі з іншою газетою. Боротьба між засобами масової інформації призводить до подавання такої самої інформації іншим чином,  тобто зниження її якості – оцінює Томас Урбан, кореспондент німецького щоденника  "Suddeutsche Zeitung".

Що про це думають наші журналісти? «Я також маю таке відчуття, що від певного моменту ми проходимо серйозну кризу якості польських мас-медіа.  Проте це не є криза, пов’язана з заполітизованістю, або поділом журналістського середовища. В тому, що такий поділ існує, немає нічого драматичного. Те, що від певного часу триває очевидна, а не  удавана дискусія, свідчить про нормальну ситуацію. Те, що погляди, які були зголошені моїми колегами з газети, не трактуються як приголомшення, а один з важливих голосів у дискусії, є просто чудово,» - коментує на одному з інтернет-порталів публіцист певного щоденника, який має вплив на формування громадської думки (свідомо не подаємо його прізвища, ані назви газети, щоб не спричинити нову медіа-авантуру).

На рівні самців

 «Швидко вбийте цю дитину, поки є час. Вбийте її, дорогі редактори, залишилося тільки кілька, кільканадцять днів. Вбийте її, чого ви чекаєте» - гримів минулого року на своєму  блозі заступник  головного редактора газети, в якій працює цитований вище журналіст. Цей істеричний заклик був адресований до конкуренційної газети, яка описала драматичну історію вагітної чотирнадцятилітньої дівчини, котру згвалтував старший хлопець. Лікарі відмовили дівчині у праві переривання вагітності.   Дві ж інші газети стверджували, що дівчина взагалі не була згвалтована і дуже хотіла народити дитину. Незабаром газети почали вести між собою галасливу дискусію, забуваючи при цьому, що викликало цю дискусію.

Інших прикладів «очевидних, а не удаваних дискусій» багато. Цікавий випадок описує "Press". «(...) про принадність редактора Х я маю високу думку, бо я бував з ним у фітнес-клубі і бачив, як чарівно їздить на стаціонарному велосипеді» - насміхався публіциста із загальнопольської газети. Йшлося про те, що Х сказав щось сумнівне про зовнішність жінки-депутата. Публіцист його далі зачіпав: «Гідного рівня дискусії Х навчився, як  видно, від самців з Самооборони».

Y i Z – це безкомпромісні, гострі як бритва редактори. От як оцінив компетентність багатого журналіста з громадського телебачення: «Немає жодного приводу, щоб А, відомий зі своїх підлабузницьких коментарів, який має очевидну ваду вимови, через що створює враження начебто мав вічні реп’яхи в устах, отримував такі гонорари».

Сутички експертів

Заступник головного редактора одного з щоденників з лектури блога багаторічного публіциста суспільно-політичного тижневика ствердив: «Пану я можу порадити тільки психіатра». Здається, що таке саме мали на думці журналісти таблоіду, які описували випадок колишнього депутата, який втратив посаду публіциста. «Кожного ранку вирушає зі свого краківського помешкання до найближчого кіоску, щоб купити газету (...). Переглядає перші сторінки у пошуках свого прізвища. На жаль, більше його там не побачить. Це для видатного публіциста має бути велика драма».

На радіостанції з досить визначеним світоглядом показано фейлетон, що стосується головного редактора великої газети, що впиває на формування громадської думки. Закінчувався словами: «Нехай той Пан говорить про інший патріотизм, не про польський». Це був натяк про єврейське походження шефа газети.

Сутички журналістів не припиняються навіть тоді, коли їх запрошують як експертів до інших мас-медіа. Під час однієї телевізійної публіцистичної програми між двома редакторами дійшло до сутички. Журналістка ствердила: «Сьогодні купила в кіоску газету колеги і навіть знайшла в ній кілька правдивих інформацій». Колега відповів: «У своїй газеті пані не знайшла б навіть жодної правдивої інформації». Гості тільки тоді заспокоїлися, коли керуюча почала загрожувати виведенням їх зі студії.

Можна мати таке враження, що журналісти, хоч і посварені між собою, абсолютно лояльні щодо засобів масової інформації, в яких працюють. Але це нічого. Трапляється так, що ті, хто до цього часу виступали як передові захисники програмної лінії своїх редакцій, без більшої точності змінюють опції. Певний журналіст після того, як втратить роботу - одразу йде до конкурентів (суперництво між двома газетами було насправді запеклим). Запропонував проведення інтерв’ю, на що газета звичайно ж погодилася. У статті критикував свого колишнього шефа і двох колег, яких назвав «курками головного». Це був очевидний акт помсти, можливо також журналіст очікував, що отримає посаду, а інтерв’ю мало бути в формі вкування у ліси редакції, яку раніше завзято атакував.

Захлиснені свободою

Як видно, у світі мас-медіа доволі завзято використовується можливість знищення суперника. При цьому більш важливий міцний удар, ніж конкретні аргументи.

«Стиль даної дискусії не міг з’явитися у Японії, оскільки існуючі там звичаї вимагають поваги до суперника, а він діє успішніше, ніж право», стверджує у "Press" Яцек Ван, кореспондент японського телебачення. Згідно з його інформацією, польські медіа захлиснулися свободою після розпаду комунізму, нівелюючи також найгірші зразки із західних таблоїдів. Леопольдо Будерацки, кореспондент аргентинської газети, в свою чергу вважає, що приклад показує влада. Якщо пануюча еліта і парламентаристи використовують ненормативне лексику, то журналісти вважають, що теж так можуть. Томас Урбан так коментує ці конкрети: «Якщо б я написав, що колега з конкуренційної газети повинен піти до психіатра, то це було б професійне самогубство».

Тотальна конкуренція

Побут друкованих видань, телевізійних та радіостанцій (якщо вони не є громадськими) залежить від заінвестованого в них капіталу. Умовою утримання на ринку та отримання фінансових прибутків стає здобуття відповідної кількості вірних читачів, телеглядачів і слухачів. Так родиться конкуренція ... війни між засобами масової інформації. Класичний приклад – це суперництво в минулих роках двох впливових щоденників.

Боротьбу між ними часом визначають як тотальну війну. На неї покладалися зусилля в галузі маркетингу (така сама ціна, різноманітність і привабливість різних додатів і презентів), але також затяті дискусії на тему світогляду, політики, звичаїв, а в випадку деяких журналістів, найчастіше особисто.

З подібною інтенсивністю раніше конкурували між собою два польські таблоїди. На підставі представлених результатів продажу читачі могли мати таке враження, що ці дві газети – ...  найкращі. Це виглядало як маніпуляція.

Те, що для преси - справедливість, то для телебачення – оглядальність. У цьому випадку також доходить до обманів. Журналіст, який веде інформаційний випуск на певному телевізійному каналі, похвалився значним зростанням оглядальності. Додав,

що попереднього вечора був побитий черговий рекорд. Однак не згадав ані словом, що власне тоді в студії новин іншої великої станції сталася аварія, що стало причиною відсутності цього каналу в ефірі. Це могло стати причиною одноразового переходу глядачів до конкурентів.

Гавкання для грошей

Спори, злосливість, спроби осміювання, до яких доходить у засобах масової інформації, - це показ різниці світоглядів журналістів. Проте їх розголос має ще одну мету: приваблення глядачів, а це призводить також до зміцнення фінансової позиції газети, теле- і радіостанції. У цьому сенсі, ці різної якості дискусії мають відігравати подібну до газет, тематичних додатків чи щораз новіших reality або talk show бізнесову роль.

Проте на скільки розважальні програми, книги, диски або фільми на DVD фактично притягують глядачів і слухачів, то настільки журналістські чвари мають зворотній ефект. Більшість звичайних людей їх не розуміє, для них вони байдужі, або навіть вони дратують глядачів. Однак видається, що представники ЗМІ не занадто тим переймаються.  Це можуть зауважити деякі публіцисти, які пишуть свої коментарі на інтернет-форумах. «Навіть газети, які колись ставили перед собою високі етичні вимоги, просто стали брехунцями .(...) Це все нас гамує, замість того, щоб просувати вперед».

Один з користувачів Інтернету нещодавно написав: «Сьогодні журналісти більш поділені, ніж поєднані. Чи мусить вимерти якесь наступне покоління, щоб вони стали одною твердою шкаралупою? Напевно так». Це для нас слухачів, глядачів і читачів мізерна перспектива. Єдине, що залишається, то не звертати уваги на медійну боротьбу, а тільки зосередитися на тому, ща є найважливіше: на чесній інформації. Незважаючи на це, такої інформації ще не бракує.