До постійного медійного репертуару належать трансляції, які розтягуються в нескінченність, з засідань парламенту, численні повідомлення з прес-конференцій різних депутатів та міністрів, найновіші опитування підтримки для окремих партій та їх лідерів, а час від часу обов’язкові інформації про наступний конфлікт президента і прем’єр-міністра. При цьому тривожним є факт, що багатьом журналістам не вистачає роль сторонніх спостерігачів політичної сцени. Вони хочуть впливати на перебіг подій. Деяким політикам відкрито сприяють, а інших абсолютно не підтримують. І без жодного гамування нав’язують читачам/глядачам свої погляди.

Одна з найважливіших заповідей, які панують у професії журналіста, це збереження безсторонності, об’єктивності і незалежності. Це означає, що показуючи факти, журналіст повинен уникати особистих сцен і інтерпретації, а в випадку обговорення наприклад політичних дискусій, не коментувати ані «за», ані «проти» партій. Не можна мас-медійнику також піддаватися натискам жодних організацій, партій та інших впливових осіб. Однак може скластися таке враження, що представники польських ЗМІ все частіше менше переймаються цими принципами. Не звертають також уваги на те, що читачі реально щоденно потребують величезної дози політики.

За кого тримаються журналісти?

Януш Кохановскі, речник громадських прав, стверджує в інтерв’ю для „Жечипосполітої»: «У Польщі наступила політизація ЗМІ. Окремі мас-медіа представляють не тільки визначені погляди, а також, що найгірше, визначені інтереси. Власне навіть нагадують політичні партії. Сягаючи по деякі газети, майже точно знаємо що вони напишуть». 

На практиці це виглядає так, що не тільки кожна дискусія у парламенті, перебіг важливого голосування, чи новий урядовий проект, а також мирна суперечка між депутатами, це для багатьох ЗМІ добрий привід до відкритого розхвалювання однієї партії і атакування іншої. Описуючи якусь політичну подію, журналісти не можуть стримати себе від оцінок. Цитуючи промови депутатів чи міністрів, підказують читачам як повинні їх розуміти. Політик, який невдало висловився в кулуарах Сейму вже від початку може розраховувати, що серед журналістів знайдуться як його прихильники, так і обвинувачі. Великі емоції будять в мас-медіа політичні просування і відставки політиків. Редакції доволі відверто тоді розділяють з читачами свою радість або розчарування.

Різниці поглядів між деякими засобами масової інформації близько пов’язані з поділом у світі політики. Відомо, які угрупування підтримують президента, а які прем’єр-міністра. Легко зорієнтуватися за ким стоять окремі мас-медіа. Про їх політичні симпатії або антипатії свідчать оцінки та коментарі редакцій, добірка публіцистів і співрозмовників. 

Необ’єктивність ЗМІ не завжди виникає з ідейних зв’язків з даним політичним угрупуванням. Деякі власники газет, телевізійних станцій, чи радіостанції підтримують партії, після яких сподіваються боротьби за корисні для бізнесу економічні рішення. Західні медійні концерни, які інвестували в Польщі, загалом намагаються сподобатися керуючим політикам.

Авантура притягає глядачів

Наступним і можливо ще більш визначним доказом політизації засобів масової інформації є постійна присутність у редакціях... політиків. Багато з них – це постійні газетні публіцисти. Великі щоденники, які формують громадську думку, мають звичай організовувати у своїх представництвах дебати за участю представників зі світу політики. Вони пізніше широко представлені у ЗМІ. Рішення про те, кого запросити, найчастіше виникає з особистої симпатії головного редактора, хоч ранг даного політика також має значення. 

Політики з найвпливовіших партій практично щоденно з’являються у інформаційно-публіцистичних теле- і радіопрограмах. Прикидаються експертами і мудро висловлюються на кожну можливу тему: від ситуації про польські кораблебудівні заводи, через кондицію служби охорони здоров’я, до екології включно. Дискусії загалом мають подібний сценарій: початок в міру спокійний, але в студії швидко вибухає скандал, ніхто вже не дбає про конкретні аргументи, тема розпливається. Найгіршим є те, що редакторам, тобто господарям програми власне такий тип медійного шоу треба показати, оскільки це притягує глядачів. Навмисно запрошують таких гостей, які гарантують під час запису конфлікт, зчеплення і інші погані емоції. Самі зрештою також не можуть їх приховати. Вигляд обличчя, тон голосу і спосіб формулювання питань показують, якого політика даний редактор підтримує, а з яким не хоче мати нічого спільного.

Переконування виборців

Не без приводу говориться про засоби масової інформації як про ІV владу. Три роки тому один з тижневиків опублікував рейтинг найбліш впливових осіб в країні. На високих позиціях було ... кільканадцятеро журналістів! Нічого дивного, що політики так охоче презентуються у ЗМІ.

Вплив ЗМІ на політичне життя часом окреслюється як «медіатизація політики». Загально кажучи, вона зводиться до того, що представники різних партій починають так поводитися в такий спосіб, який би їм дозволив ефективно існувати у пресі, радіо і телебаченні, а тим самим дійти до потенційного електорату. Форма таких політичних вистав буває несподівана, а часом ганебна. Один депутат під час прес-конференції заявивши, що президент може бути алкоголіком, виставив кошик, наповнений порожніми пляшками, а в кінці сам випив «з горла» сто грам горілки. Лідер конкуренційної партії натомість дав одній з газет інтерв’ю, в якому переказав прем’єру, що «Закінчить не тільки з рукою, але й з головою у нічному горшку». Медіа обожнюють такі сутички.

Особливо посилена активність політиків під час передвиборчих кампаній. Тоді, зрештою, запрошують т. зв. спін докторів (spin doctors), які мають завдання формувати їх медіальний образ. Але останнє слово і так належить до редакторів і видавців, які від певного моменту не тільки показують кампанію, що доволі зрозуміло дають зрозуміти читачам, на якого політика варто голосувати. Мас-медіа мають в руках потужну зброю: опитування громадської думки. Відповідно розголошені результати можуть впливати на  виборчі рішення. Можна також мати таке враження, що часом ЗМІ їх вибирають. У Польщі, у день перед голосуванням, є передвиборча заборона агітування. У минулому трапилося так, що одна з газет її порушила. Підозрювано, що хотіла в останньому моменті вплинути на перебіг подій, оскільки опубліковане опитування було корисним для партії, яку редакція раніше виразно підтримувала.

Любов і політика

Журналісти найчастіше перебільшують проблему політизації в медіах. Важко сказати, чи її не дооцінюють, чи також переконані, що необ’єктивність і агітація не дискваліфікують їх як професіоналів. Варто також додати кілька щирих, як здається, оцінок представників світу ЗМІ, що походять з опитування щомісячника "Press" під назвою «Вже нічого не дивує». «Медіа щоразу частіше нагадують прибудови політичних партій, ніж незалежні інституції», - говорить одна з телевізійних журналісток. Її колега з преси виражається дуже конкретно: «Дедалі більше журналістів промовляє як речники президента або прем’єр-міністра». Один публіцист з іншого боку посилається у своїй оцінці до журналістського сумління: «Журналіст не відчуває збентеження, показуючи свої любовні поваги для політика А, редактор без почуття сорому публічно декларує зачарування партією BCD».

Думай і не довіряй

Не було можливості не зіткнутися з політизацією – атакує нас з перших сторінок газет і інформаційних програм. Як же може зарадити собі читач, який хотів би отримати в міру об’єктивну інформацію? Передусім думати і не довіряти до кінця одному засобу масової інформації. Як правило, легко зорієнтуватися у політичних симпатіях, наприклад певної газети – вистачить для контрасту взяти газету, яка сприятиме іншій політичній опції і побачити як описала дану подію. З двох суперечливих точок зору легко знайти спільні елементи. Варто також із резервом трактувати політиків «експертів», що з’являються в інформаційних програмах. На інтернет-сторінці Сейму РП можна перевірити освіту депутата і оцінити, чи став запрошений до програми з огляду на свої знання, чи тільки намагається популяризувати свій імідж, дискутуючи на теми, в яких – говорячи відкрито – не є експертом.