Неупередженість чи об’єктивність?

Як не дивно, між цими двома поняттями існує принципова різниця. Дуже часто політики або люди, що оцінюють медіа, говорять: «Цей журналіст необ'єктивний». Але якщо журналіст починає бути для цього політика більш об'єктивним, тоді він перестає бути об'єктивним для тих, хто становить іншу сторону конфлікту – оскільки кожен розуміє об'єктивність на свій лад.

Основна якість журналіста – це неупередженість. Що це за властивість і чим вона відрізняється від об'єктивності? Об'єктивність передбачає, що я як журналіст чи людина, яка представляє якийсь факт, певну правду – здобув право на володіння тієї правди. Тобто я об'єктивно знаю, що правдою є, а що ні.

Дійсно, роль журналіста полягає у відкриванні правди, кожен журналіст повинен її прагнути. Але реальність набагато складніша і визначити, як правда виглядає насправді, можна не завжди. І єдине, що в цьому випадку може зробити журналіст який прагне до правди – це познайомити нас із різними позиціями.

Коли ми говоримо про громадські, політичні або будь-які інші проблеми, то зустрічаємося з думками різних людей, різних кіл, різних політичних сил. Тому дуже важливо в роботі журналіста вміти враховувати різні точки зору. Той хто представляє певну тезу, вважає, що справа виглядає так, а не інакше. Наприклад питання абортів: хтось вважає, що їх потрібно легалізувати. У таких випадках журналіст, який завжди повинен бути неупередженим, шукає також інші бачення, шукає когось, хто вважає інакше – і представляє альтернативні аргументи. І дуже часто (особливо в телевізійних новинах або електронних ЗМІ) ми чуємо голоси дуже різних людей, думки яких впорядковано у визначений дискурс, з якого глядач (слухач, читач) робить вже власні висновки.

Неупереджений журналіст – це журналіст, який протягом роботи забуває про власні погляди. І коли він чує когось, хто представляє певну думку, то відразу замислюється: «Хм ... а може є хтось, хто думає інакше?»

Мета безстороннього журналіста – знайти ту другу особу, щоб дати глядачеві (слухачеві, читачеві) право вибору думки яка йому ближча. Журналіст не може робити вибір за нього. Журналіст існує для того, щоб показати різні погляди на конкретну справу.

У товстому підручнику для працівників BBC – корпорації, яка давно формує стандарти у світовій журналістиці, жодного разу не з'являється слово «об'єктивність». Там йде мова виключно про «безсторонність» журналіста.

Чесність і вразливість

Чесний журналіст – це передусім журналіст чесний перед самим собою. Це журналіст, який не боїться подивитися в дзеркало і сказати: «Я роблю свою роботу відповідно до етичних норм – я чесна людина». Але це лише фундамент. Він повинен бути також чесний відносно інших людей, про яких він розповідає, яких описує, з якими зустрічається у своїй програмі. Це також стосується людей, до яких він має якісь претензії, в сторону яких висуває звинувачення. І природно, він повинен бути чесним перед своїм глядачем (слухачем, читачем).

Журналіст має значно більшу кількість джерел інформації, ніж звичайна людина. Його завдання – передати важливу інформацію, не приховуючи від глядача (читача, слухача) істотних подробиць, аспектів даної справи. Чесність полягає також в усвідомленні, які наслідки для людини буде мати інформація яку я передаю.

Пам'ятаю, як колись на самому початку роботи одного з відділів радіослужби BBC ми мали такий випадок: в інформаційному випуску ми подали новини про катастрофу автобуса, що віз дітей у табір. Це був час шкільних канікул, коли таких автобусів, які перевозять дітей, було дуже багато. Ми тоді не дали точної інформації: за яким маршрутом їхав автобус, якій фірмі належав, в якому місці це сталося. Тоді до нас почали телефонувати батьки всіх дітей, які в цей час були у подорожі. Вони переймалися чи часом не про їхніх дітей іде мова. Це була явна помилка журналіста: даючи таку новину, він не врахував, як може людину схвилювати інформація, якщо вона неточна. Тому чесність і сумлінність – це ще й свідомість того, які наслідки може мати інформація, яку я озвучую.

Чесність відносно осіб, про яких ми розповідаємо полягає в тому, щоб кожній із них дати шанс висловити свою думку. Коли ми висуваємо проти когось якісь звинувачення, то ми повинні дати цій людині право відповіді, право реакції.

Я не маю на увазі ситуацію, коли журналіст заганяє особу в кут: вона повинна мати право дати свідому і обдуману відповідь на ті звинувачення. З совісністю пов'язана також вразливість. Вразливий журналіст розуміє, що люди мають різні погляди, що люди мають власні цінності, що вони репрезентують різні соціальні групи, релігійні конфесії. Потрібно вміти те цінувати, тобто не ображати їхні почуття. Журналіст не має права ображати почуття людини, про яку говорить. Дам один приклад. У BBC є таке правило: якщо ми не знаємо, як назвати якусь соціальну групу (наприклад якусь національну меншину), то краще всього дізнатися, як ця група називає саму себе – і означити її саме цим словом. Це і є вразливість. І кожен журналіст, який відноситься до своєї роботи зі свідомістю, що повинен давати чесну інформацію – повинен бути чесним і одночасно вразливим щодо героїв подій, які він описує. Це і є людина, яка виконує своє завдання відповідно до етики своєї професії. Це журналіст, який несе відповідальність за слово яке виходить з його вуст.

Незалежність

Колись від свого колективу – інформаційної редакції Польського Державного Телебачення, якою я деякий час керував, я отримав в подарунок... боксерські рукавички. А сталося це після конкретного випадку. Новим директором Польського Телебачення призначили Броніслава Вільдштейна (журналіст-публіцист, прихильник польської консервативної партії «Право і справедливість» - ред.). Незабаром він приїхав до нас, щоб у головному випуску новин урочисто оголосити, що Польське Телебачення має нового директора, який введе «нові порядки». Але я, як керівник інформаційної редакції, не погодився на те – і не пустив його в ефір. Я наполягав на тому, що незалежний журналіст – це той, який сам створює інформаційну програму і сам каже про важливі для глядача речі. Тим паче напередодні ми давали новини про те, що телебачення очолив новий керівник: було його висловлювання, були висловлювання попереднього керівника, були також висловлювання різних медіаекспертів. Тому я сказав йому: «Ми робимо незалежну, безсторонню програму і тому жоден директор жодної компанії не буде казати промову в ефірі цієї програми». Звичайно, через кілька днів мене звільнили. А колектив журналістів, з якими я працював, вручив мені боксерські рукавички з власними автографами – на знак того, що журналістська незалежність і її захист це дуже суттєва річ.

Хто такий незалежний журналіст? Це людина, яка не піддається ніякому впливу. Він шукає, збирає різні думки. Але сам залишається від них незалежним. Що це означає? Це означає, що він не залежить від різних політиків, від різного лобі, від бізнесу.

Знову згадав приклад BBC. Там є таке правило: журналіст, який працює на BBC не приймає ніяких подарунків. Це, звичайно, не стосується якихось зовсім дрібних символічних речей. Але якщо певна особа або фірма пропонує журналістові цінний подарунок, то він має обов'язок проінформувати про це редакцію. Багато автомобільних концернів пропонують журналістам величезні знижки на автомобілі. Журналісту BBC – і взагалі незалежному журналісту – такими знижками не можна користуватися. Чому? Тому, щоб ніхто ніколи не міг звинуватити цього журналіста в необ’єктивності, коли він, наприклад, буде робити сюжет про цей концерн. Або в тому, що він відмовився робити матеріал, щоб не критикувати фірму, яка дала йому знижку на автомобіль.

Незалежність відноситься не лише того, що я сам думаю про свою незалежність, але й того, що про це думає світ, громадська думка. Тому не можна створювати ситуацій, які викличуть підозри у моїй залежності. Журналіст повинен йти незалежним шляхом, незалежно від різних впливів, від різних точок зору, від різного роду лобі (бізнесу чи політики).

Джерела інформації

Коли я згадував про неупередженість, то говорив, що кожен журналіст шукає, тягнеться до правди. Добросовісність журналіста полягає ще в тому, що інформація яку я даю своєму глядачеві (слухачеві, читачеві), була мною точно перевірена. І називаю її джерелом. В моєму улюбленому BBC є залізне правило: кожна інформація, яку ми пускаємо в ефір повинна бути перевірена принаймні у двох джерелах. Дам приклад. 2 квітня 2005 року помер Папа Римський Іван Павло II. А дві приватні ЗМІ у Польщі озвучили новину про його смерть... днем швидше – лише тому, що італійське прес-агентство ANSA дало інформацію, що лінія електрокардіограми Папи вже плоска. Так співпало, що 1 квітня 2005 року був моїм першим днем роботи в якості керівника інформаційної редакції Польського Телебачення. Оскільки я прийшов туди з BBC, то виступив категорично проти того, щоб пускати цю новину в ефір. Через 13 хвилин італійське агентство спростувало свою інформацію. А дві серйозні польські телекомпанії вже встигли дати новини про смерть людини в день, коли вона була ще жива...

Не можна публікувати інформацію до того моменту, допоки ти її не перевірив – принаймні у двох джерелах. Навіть якщо після цього інформація постійно викликає сумніви, треба обов'язково назвати першоджерело (перше ЗМІ, яке її озвучило). Можна згадати інший приклад: вибори у США в 2000 році. Тоді всі поспішили оголосити, що переміг Джордж Буш. Але незабаром виявилося, що в одному зі штатів (у Флориді) ще не порахували всі голоси, тим часом різниця між головними суперниками була мінімальною... У результаті Буш все-таки став президентом. Але багато агентств озвучили цю інформацію задовго до того, як він фактично ним став. Ми в BBC почали перевіряти власні стрічки. І виявилося, що у своїх новинах ми говорили... правду. Заголовок BBC про результати виборів у США звучав так: «Телеканали Сполучених штатів від східного до західного узбережжя оголошують про перемогу Джорджа Буша молодшого на президентських виборах». І це ніяк не перечило фактам. В оперуванні тільки та виключно фактами і полягає професія журналіста.