Польська свобода слова: плюси і мінуси.

Преса в Польщі вільна, але має з цією свободою певні проблеми. Природно, вона набагато більш вільна, ніж була за часів комунізму, або є в сучасних недемократичних країнах. Разом з тим вона поки ще менш вільна, ніж в Західній Європі чи Сполучених Штатах. Цей недолік свободи виникає не з колишньої державної цензури, а ... з несприятливих відносин до преси судів, які у спірних ситуаціях часто інтерпретують закони не на користь ЗМІ. Також він виникає з дуже слабкої позиції преси на ринку - з нинішньої кризи преси. Сильних, самодостатніх журналів багато, багато хто з них має фінансові проблеми, деякі закриваються. А деякі, щоб якось утриматися на ринку, йдуть на злиття (так як нещодавно це зробили "Щоденник" і "Правова газета"). Одним словом, економічне становище преси складне, і це накладає на її свободу певні обмеження.

До того з’являються чутки про прослуховування ряду журналістів (подібний скандал мав місце під час правління партії «Право і справедливість» на чолі з Ярославом Качинським - ред.). Закон формально не порушили, разом з тим виявилось, що спеціальні служби мають спеціальні правові «кватирки», завдяки яким можуть підслуховувати журналістів.

Інші загрози свободі слова існують в регіонах. Там локальна преса стикається зі спробами впливу на неї з боку місцевих органів самоврядування. Крім цього місцева влада видає свої власні газети, які залишаються її друкованими органами. Ці видання не виконують основної функції ЗМІ: вони НЕ контролюють владу, а навпаки - роблять їй піар. Я вже довгий час слідкую за такими випадками: якщо хтось в локальній газеті починає бунтуватися, боротися з мером або іншим місцевим керівником, то це зазвичай закінчується звільненням такої особи або закриттям газети. На відміну від польського політичного естеблішменту, локальні політики поки що дуже слабо розуміють свободу преси і не вміють вести себе в рамках її стандартів. Простий приклад: нещодавно в певному містечку під час відкритого засідання міської ради мер заборонив під час виступу класти поруч із собою ... включений диктофон. Він пояснював, що це його дратує, хоча за законом журналісти мають повне право на запис його офіційних промов.

Що дозволено пресі, де межі її діяльності?

Якщо говорити про ідеальну модель свободи преси, то межа свободи журналіста - не порушити закон і правила професійної етики. Говорячи простою мовою, журналіст повинен ретельно перевіряти всі джерела й зберігати чесність і об’єктивність - в межах доступних йому матеріалів. Іноді трапляється так, що частина матеріалів по справі для нього недоступна (наприклад, засекречено), і презентувати вичерпну картину він не в змозі. Тим не менше журналіст повинен докласти всіх зусиль, щоб навіть у таких умовах максимально наблизитися до правди. Перш за все важливо, щоб він обов'язково дав висловитися всім сторонам. Важлива також форма критики: вона ніколи не повинна бути особистою і повинна стосуватися тільки безпосередніх аспектів порушеної теми.

Ми часто чуємо нарікання, що преса порушує свої межі, що журналісти агресивні, шукають сенсацію, витягають різний бруд з приватного життя публічних осіб. Це, звичайно, не найбільш похвальна тенденція. Але, парадоксально - ця ситуація є гарантом того, що ЗМІ роблять багато доброго. Французький мислитель і політик Алексіс де Таквіль, подорожуючи в XIX-му столітті в Сполучених Штатах стверджував, що місцева свобода преси (якої не було в тодішній Франції) подобається йому насамперед через речі, які завдяки пресі ... не відбуваються – погані речі у суспільному житті, яким преса запобігла. І це основна функція преси. І тому слід говорити не тільки про те, чого журналісти не можуть робити, а й про теми, які вони не мають права, мовляв, пропускати крізь пальці. А так нерідко відбувається, і є багато проблем, які преса досліджує менш активно, недостатньо, поверхнево - не контролюючи належним чином суспільно-політичне життя.

Публічна і анонімна журналістика

Справжня журналістика повинна бути публічною. Анонімну журналістику можна виправдати тільки в країнах з сильно обмеженою свободою слова, на зразок Китаю. Але в нормальних умовах це, на мою думку, фундаментальна вимога: журналіст повинен відповідати за свої слова власним ім'ям і прізвищем. Це прийняття на себе певних прав та обов'язків даної професії.

Підказки молодим журналістам

Перша порада: У ХІХ-му столітті був такий французький підручник для молодих поетів. Він радив переймати як можна більше від старших і водночас - як можна більше їх критикувати. На останньому я не наполягаю, але раджу як можна більше черпати від більш досвідчених, старших колег - і в той же час дивитися на них критично. Тобто намагатися брати те, що добре, а погане залишати.

Друга порада: зберігати за будь-яку ціну свободу і незалежність власної думки. Тобто не піддаватися загальним міркуванням, атмосфері, моді, які панують у певній редакції, в певному оточенні. Адже це призводить до того, що ми починаємо говорити те, що комусь вигідно, за що інші нас хвалять, клепають по плечу - але в певний момент ми пробудимося і відчуємо, що не робимо нічого цінного, а повторюємо чужі формули, незгідні з нашим власним поняттям дійсності.

Третя порада банальна. Даю її не як мораліст (мораліст з мене Марний), а як практик: не робіть свинство. Свинство має два серйозні мінуси. По-перше, розпочавши їх робити, людина кожен раз робить іншим все гірше і гірше свинство. І інші люди рано чи пізновідійдуть від такої людини. По-друге, свинство справді повертається. Я бачив чимало людей у різних редакціях, які мали на рахунку якесь свинство. Вони думали так: "Ну раз сталося, зробив ... Але далі я буду слухняний ". Але навіть через кілька років ці журналістські свинства їм пригадували, мстилися і т.д. Якщо вже сталося, що ви зробили помилку (а вона навіть ненароком може статися у кожного), то потрібно її визнати. Мені, наприклад, траплялося це робити. І ніколи визнання власної помилки мені не нашкодило.