У наш час «медійники» – абсолютно всі. Будь-які перепустки в журналістику та дрес-коди, без яких туди не потрапити, скасовано. Люди, – за окремими винятками, що переважно мають характер особистої трагедії, – живуть серед медіа і в симбіозі з ними. Вони весь час споживають медійний продукт, виробляють його та обмінюються ним.

Доброчинність буває різною – від гламурних балів для мільярдерів до монетки, що передається з однієї виснаженої руки в іншу. Як журналістам висвітлювати тему безпритульних, не порушуючи їхніх прав та не посилюючи й без того потужні негативні стереотипи аудиторії.

Термін New Media або «нові медіа», з'явився в нашому обігу відносно недавно, але його пояснення стало для експертів і знавців журналістики таким же магічним ритуалом, як і витлумачення поняття "Web 2.0". На початок давайте визначимося з тим, що таке взагалі медіа.

Роль журналіста полягає у відкриванні правди, кожен журналіст повинен її прагнути. Але реальність набагато складніша і визначити, як правда виглядає насправді, можна не завжди. І єдине, що в цьому випадку може зробити журналіст який прагне до правди – це познайомити нас із різними позиціями.

Закордонна журналістика для мене цікава тим, що несе набагато більше цікавих і нещоденних і так званих «вичесаних», або як кажуть молоді люди «відпалених» подій, на які не можна розраховувати. А по-друге, це – відкривання світу, яке дає більше задоволення, дає більше можливостей зробити щось з собою, зі своїм чи то талантом, чи знаннями, чи бажаннями, ніж, на мою думку, тільки і виключно робота на місцевому подвір’ї.

Неправда, що долю світу вирішує маса, більшість людей. Долю світу вирішує вибір кожної окремо взятої людини. Завжди вибори кожного із нас складені в одне ціле, дійсно вирішують долю світу. Тому наш вибір дуже суттєвий: він або сприяє добру, або злу, і це треба усвідомлювати.

Раніше журналістка (журналіст) приходила на своє робоче місце, була відповідальна за якусь рубрику, йшла у місто або дзвонила і під вечір приносила якусь замітку про дещо важливе, що відбулося в цей день. Це була така гарна модель журналіста, по своїй суті фрилансера, такого самотнього яструба, який шукає правду, навіть якщо цією правдою були брудні під'їзди або неприбране сміття. Ця модель вже практично не існує.

Культура це така сфера, якою часто хочуть займатися ті, що тільки-но прийшли у редакцію. Вона ідеалістично асоціюється із стилем життя, де журналіст в культурі займається читанням прекрасних книжок, перегляданням усіх фільмів перед прем’єрою, прослуховуванням дисків і тому подібне. А потім може про те все писати і заробляти на тому гроші. Це є гарна сторона, але є також інша.

Мабуть, вам знайомі бадьорі молоді люди, які при зустрічах завжди стріляють «Хай-хай», а наприкінці само собою кидають незмінне «па-па»? А потім обов’язково додається сакраментальне «Ага, на зв’язку…» От! Це вони! Твіттер створений для них! Для людей такого типу. І він власне потрібен для того, щоби бути на зв’язку. Завжди бути на зв’язку. Це модно. Це тренд. Бути на зв’язку важливіше від самої якості зв’язку.

Ми зараз знаходимося на такому етапі, коли журналістика інформаційна і описова, яка домінує в світі, не є достатньою. В добі Інтернету набагато простіше записати фільм з розіграшу і додати до цього коментарі. Вважаю, що зараз те, що є найцікавішим, - це спостереження над цим ринком у цій галузі культури.