У журналі учнів  однієї початкової школи та старших  класів вдалося прочитати інтерв’ю з директором. Цитати інтерв’ю:

“Чи у вашій школі  Ви почуваєте себе людиною, яка себе реалізувала, чи школа не обмежує Вашої компетентності?

Пані  Директор: Ні, я є людиною реалізованою.

Чи  Ви є вчителем за власним бажанням, чи вимушено?

Пані  Директор: За власним бажанням.

Чи  при оцінюванні учнів  Ви керуєтеся виключно знаннями чи симпатією?

Пані Директор: Тільки знаннями.

Що  Ви думаєте про  шкільний регламент? Чи Ви його підтримуєту  на 100 відсотків?

Пані  Директор: Так, я його підтримую на 100 відсотків”.

Так, мусимо визнати, що Пані директор не є занадто говірка. Відповідає так, наче заповнює анкету. Зверніть увагу на те, скільки місця займають питання, а скільки відповіді. В одному випадку журналіст? журналістка? (чи те, що нема підпису виходить зі скромності, чи з несміливості?) задають відразу два питання, а директор і так відповідає коротким реченням. До того ж воно є власне повторенням другого питання, тільки перед ним поставили слово “так”. Однак здається, що пані директор взагалі не видається малослівна. Її тільки треба трохи більше потягнути за язик. Інтерв’ю має свої правила. Питання не можуть бути довшими, ніж відповіді  (навіть у міні- інтерв’ю). Питання повинні бути відкритими, тобто такими, на які не можна відповісти просто так або ні. А отже найбільше чому, що, як? Питання не повинні мати можливих відповідей, не треба полегшувати життя співрозмовнику. Ви скажете точно: добра рада, нема чого. Якщо врахувати, що пані директор – це дуже важлива особа. Окрім цього трохи більше сміливості, авторе. А що тоді, коли Твоїм співрозмовником буде у майбутньому представник міського відділу освіти і науки або міністр з питань освіти і науки? Зрештою далі інтерв’ю пішло на багато краще. На Твоє питання: “Як Ви вирішуєте складні випадки у вихованні?” Пані директор відповіла: “Вирішує їх через розмови, часом нагороджую і караю. Успішні дії в цьому випадку дуже важливі”. Це вже виглядає як справжнє інтерв’ю.