У редакційних колонках потужних видань можна знайти багато різноманітних позицій: від головного редактора, керівників відділів і функціональних редакторів до журналістів і коректорів. В шкільній газетці існування такого спектру функцій немає ніяких підстав.

Мусить бути шеф-редактор!

Шкільна редколегія зазвичай складається з невеликої кількості людей. Звичайно, можна придумати призначення для кожної особи, але на практиці належним чином виконують всі завдання: головний редактор, редакційний секретар, фоторепортер і коректор.

Шеф-редактор обирається всією редакцією, в основному шляхом голосування. Ним стає людина, яка має лідерські якості, вміє реалізовувати прийняті обов’язки, дисциплінує колектив та досить самостійно ним керує. Таких є не так вже й багато, з огляду на вік, учні характеризується солом’яним запалом. Мені трапились дві особи – дівчина (середні класи) і хлопець (старші класи) – які непогано себе проявили в організації редакційної роботи. Насправді я просто до них придивлялася, з подивом зауваживши, що вони були авторитетними для інших та мали на них неабиякий вплив. Звичайно, буває таке, що хтось чогось вчасно не напише, але більшість головних редакторів може дисциплінувати таких авторів.

Незалежно від того чи шеф-редактор працюватиме самостійно чи ні, дана функція повинна існувати і її повинен здійснювати учень, а не вчитель!

Інші – на Ваш розсуд і залежно від потреб

В шкільній редакції часто вибирають заступника головного редактора, хоча на практиці цю роль може на себе взяти секретар редакції. Молодим людям необхідно уточнити, що секретар це не секретарка, яку учні знають з реальності. Це дуже відповідальна функція, яку фактично виконує опікун – вчитель. Однак, можна знайти, а особливо в старших класах людину, яка дасть собі раду з такими обов’язками.

Наступна діяльність, яку може виконувати учень – є функція фоторепортера. На даний час з фотографуванням нема ніяких серйозних проблем. Майже в кожному класі є учень, який має пристрасть до фотографії і який з радістю надаватиме такі послуги шкільній редакції.

Те ж саме відноситься до коректора. В роботу нашої редакції завжди долучається хтось, хто знає правила орфографії. Навіть якщо він чогось не знає, то завжди може спитатися у свого керівника (якщо ним є вчитель мови) або у іншого вчителя. Зрештою, видавничі програми мають функцію перевірки правопису.

В шкільних редакціях рідко відбувається редагування текстів. Отож, нема типового редактора. Учитель, як правило, не має такої освіти і тим паче учень не знає, що таке редагування. «Редагувати», кількома словами, полягає в адаптації тексту до сприймання читачів, тобто скоротити багатослівні пасажі, а повторення і відступи не на тему – видалити. Тому з цим завданням найкраще впораються філологи.

Редактори відділів

Чи обов’язково в газеті створювати відділи та покладати відповідальність за кожен із них на окремих редакторів? Звичайно, спортом може зайнятись спортивний редактор, культурою – редактор відділу культури і т.д. Так можна зробити, але це не завжди вдається. З мого досвіду, молодим людям, які за своєю природою прагнуть цікавості і новизни світу, такий жорсткий поділ швидко набридає. Відверто кажучи і мені теж. До того ж саме життя приносить багато несподіванок і може виявитися, що в наступному номері бракуватиме місця для тієї чи іншої постійної теми. Все залежить від конкретної редакційної групи. Тому – повна свобода.

Окремою проблемою є ситуації, коли комусь були призначені певні редакційні функції з психологічних мотивів або причин виховання: багато учнів потребує уваги і віри у власні сили, тому створюється позиція дистриб'ютора газети, маркетингового редактора, контактної особи з класами, скарбника і т. д. Ті, хто не вміють писати чи малювати, в редакції є дуже корисні у зв'язку з організаційними навичками. І вовк ситий – і вівці цілі.

Розділіть завдання

Думаю, що вчителю, який є опікуном редакції не потрібно пояснювати, як розподілити обов'язки і як пізніше слідкувати за їх виконанням. Це наче вписано у професію. Очевидно треба підкреслити систематичність як найважливішу характеристику необхідну в роботі редакції. Якщо її не буде – тоді мало досягнемо.

Добре, коли редколегію провадить не вчитель, а головний редактор. Він може заздалегідь зустрітися зі своїм наставником і проконсультуватися щодо власних пропозицій. Або просто почати обговорення важливих тем зі своїми колегами. Ровесники по-іншому підходять до пропозицій колеги-шефа та інакше сприймають зобов’язання від дорослого опікуна. Нарада редколегії не є грою, а обраними учнями уроками, на яких вони нарешті можуть показати, що вони можуть бути незалежні і самоврядні.

Таким чином вони обговорюють те, що повинно знаходитися в газетці і брати на себе різні завдання – але не варто змушувати до чогось, що цій особі не подобається. В дійсності, такий учень її добре не виконає (якщо взагалі виконає).

Інтернет-газета

Все більше і більше шкіл крім того, що створюють традиційні газети, розміщують свої газетки в Інтернеті. Цим займаються самі ж учні, але тоді в опікуна з’являється додаткова робота, оскільки він повинен подбати про те, щоби вона систематично видавалася і була поновлювана. В іншому випадку видання втратить своїх читачів.

Природно, найважчим є початок, перенесення графічних елементів в Інтернет, тобто використання навичок програмування. Або ж ми використаємо мультими.

Але якщо таки залишатись при своєму власному сайті, ми повинні призначити учням принаймні функцію головного редактора електронної газетки та «програміста». Тексти і фотографії, ймовірно, будуть тими самими, що в традиційній газетці.

А якщо не вдасться?

Я працюю в школі, в якій більшість учнів має багато обов'язків та навчання і при тому доїжджає до школи з різних, часто віддалених околиць. Тому важко видавати шкільну газету раз на місяць – вона виходить, як правило рідше, навіть раз на два місяці, але тоді вже є більша за обсягом. При такій ситуації не всі регулярно приходять на редакційні наради, тоді ми зв'язуємося за допомогою чату або електронної пошти. Учні створюють в Інтернеті електронну скриньку. Туди висилаються тексти і я маю до них доступ перед розміщенням їх у газетці.

Як у цьому випадку забезпечити виконання зобов'язань окремими учасниками редакції? Все таки більша відповідальність спочиває на плечах головного редактора і його співпрацівників, тобто коректора і верстальника. Редакційна колегія обговорює теми, які мають бути в газеті. А тоді шеф-редактор прикладає дійсно великі зусилля, аби навести лад з колегами і вчасно видати номер. Складання газети часто відбувається вдома вночі, на жаль, жертвою уроків.

Мінусом такої ситуації є слабкий зв'язок між шкільними редакторами і брак можливості побудови власних традицій. Старші класи пробігають надто швидко щоби створити щось постійне. У моєму випадку головний редактор змінюється кожного року: це одна з осіб, які раніше обіймала в редакції іншу посаду.

Але також є плюси: газетка виходить не менше п’яти разів на рік, учні несуть значну відповідальність і їм вдається з тим впоратися. Я в свою чергу, як опікунка редакції – стаю своєрідною консультанткою і радником. Спостерігаю за роботою редакції на певній дистанції. Разом ми виїжджаємо лише на вишколи з журналістики. Що ж, інакше бути не може.