Про потребу і специфіку редакційних колективів

Редакційний колектив – це дружина людей, які спільно опрацьовують форму видавництва, вирішують, що буде надруковано у виданні; а також – збори групи людей, нарада колективу. Чи потрібні такі збори у зв’язку з роботою над шкільною газетою?

Необхідні!

Наш підхід до речей професійний, тому систематично зустрічаємося з членами редакцій газети. Редакційні збори може провести головний редактор або секретар редакції, але на початку це буде обов’язком опікуна. Метою зустрічей буде відпрацювання форми газети, своєрідного характеру, вдосконалювання його, а також обговорення різноманітної діяльності та ініціатив, а також проблем з життя редакції – інтеграція колективу.

Організація

Можемо почати від розкладання столів і стільців, але інакше, ніж під час лекційних занять, підготовки склянок і напоїв, листків паперу і ручок. Не треба вітатися так як це буває на педагогічних нарадах або інших офіційних зібраннях – учні й так бачать один одного протягом дня на шкільних коридорах, а з опікуном також можуть мати щоденні контакти.

Добре було б сформулювати певні принципи – регламент зборів, щоб собі не перешкоджати під час висловлення думки, не перекрикувати один одного або не сваритися.

Залежно від того, чи будемо обговорювати попередній випуск, чи також планувати наступний, то треба провести збори так, щоб вони були максимально ефективними.

Ваші пропозиції

Плануємо наступний випуск нашої газети. Якщо ми раніше не попросили про підготовку тем, пропонуємо, щоб кожен подумав що повинно бути надруковане в наступному випуску. Якщо припадає власне якесь свято, то треба про нього написати максимально цікаво і не нехтувати інформацією про проведення такого ж свята манулого року. Пригадати собі, що сталося у школі від останнього видання, про які проблеми ми довідалися, що побачили на території школи – класі, коридорі, спортмайданчику – на що звернули нашу увагу інші; свідками якої події ми були за межами школи, в яких заходах ми брали участь. Відкриваємо базу контактів і переглядаємо її вміст. Може знайдемо там листа і треба буде на нього відповісти. Нарешті пропонуємо теми статей (записані у редакційному зошиті), закріплюємо їх за визначеними редакторами, а фоторепортера просимо зібрати необхідні фотографії. Якщо в нашому гроні маємо вмілого художника, то віддаємо йому обов’язок (з приємністю) намалювати частину статей або просимо намалювати комікс.

Макет

Ця тема на зборах з’являється зазвичай вже після написання текстів і підготовки різноманітних ілюстрацій. Ми знаємо, що наші матеріали займають місце і ми можемо планувати окремі колонки. Ця робота дуже приємна, оскільки ми стаємо авторами того, що за кілька днів будемо тримати в руках.  

Якщо існує така можливість, то варто придивитися  як переносяться окремі елементи нашого плану на екран комп’ютера, скільки фактично займають місця, як «народжується» наступна сторінка газети. Простіше водночас зрозуміти, чому секретар редакції просить, щоб стаття мала таку, а не іншу кількість знаків.

Якщо маємо в редакції (бо так собі вирішили) редакторів, відповідальних за окремі сторінки, то можемо їх попросити запланувати свої колонки, а потім проконтролювати реалізацію плану.

Ну, і варто надрукувати кожну сторінку, перевірити чи всі мовні помилки виправлені, якщо необхідно – внести поправки.

Про кращу форму газети

Газетка надрукована і зараз дискутуємо над тим, що нам не подобається, що можна було б вдосконалити, які ввести елементи, що видалити і т.п. Дискусія повинна бути предметною. Можемо записати спостереження редакторів, проголосувати за зміни – а все тому, щоб було краще. Якщо нам вдасться порівняти власний задум на газету з іншими (а їх в Інтернеті багато), то можемо скопіювати певний елемент, підглянути як розвивати проблеми, з якими ми боремося, прийняти певний задум і т.д.

Нагороди і покарання

Буває так, що у нашій групі виникають конфлікти: хтось запізнюється зі статтею, хтось не приносить вчасно обіцяний матеріал – нам прикро, що вкладаємо у редакційну роботу стільки енергії, а на результати треба почекати... Добре було б визначити систему покарань за визначені провини. Треба почати від пригадування головного редактора, а закінчити на виключенні безтурботного редактора з групи.

Не уявляю собі редакційної роботи без похвал і нагород, при цьому доцінювання головного  редактора  зусиль однолітка – це значно більше, ніж схвалення опікуна.

Пропоную також нагороду для найкращих редакторів в кінці навчального року. У редакційному зошиті можемо записати (секретар редакції), хто написав найбільшу кількість текстів, зробив фотографій і малюнків, хто не спізнювався із наданням матеріалів і зразково виконав свої обов’язки. Про пропозиції до нагород добре було б поговорити під час редакційних зборів.

І прощання...

Це виняткові редакційні збори. Урочисті і сентиментальні. Якщо співредактор закінчує школу – то варто підкреслити особистою подякою головного редактора і опікуна (можна запросити директора школи), вручити сувенір або диплом. Сісти ще раз  - цього разу за столом – редакційним столом, з тістечками посередині.

Так само відбуваються святкові збори. Це дуже приємні зустрічі, які на довго залишаються в пам’яті.

Наше власне

Редакційні збори – це необхідна справа. І характер їм дають самі редактори. З часом створюють власну програму зустрічей, з певними елементами, які складаються з традицій цієї групи учнів. Це сприяє не тільки ефекивнішій роботі, а також інтегрує редакції і стає нагодою для приємного – і корисного – проведеннях вільного часу. 

Ельжбєта Сура

вчителька польської мови у Комплексі Шкіл № 2 у Вальбжиху, багаторічна опікунка шкільних газет, авторка і організаторка «Форуму Пісмакув» - загальнопольського конкурсу шкільних газет, член Товариства Журналістів РП, 8 років працювала журналістом.

Creative Commons License
Визнання авторства-Некомерційне використання.

Фота:

Lars Plougmann, розміщено на основі ліцензії CC